
Братухи, вирубайте! Давайте цепляться за плюшки, яких тут завались! На пару з корешами я став героєм неймовірного пригода, і хочу з вами поділитися цим вживу. Моя історія, братця, запам'ятай, це бомба! Таке трапляється не кожен день.
Ось все як почалося. Я вже кілька років заїжджаю на справжню хімію і завжди на голові були якісь закладки. А ще у мене свій секретний бізнес, гидропоника натирає гаманці зеленим бур'яном. Так от, раз я жартував з головою найкрутішої братви, він порадив покурити ракету, а якщо хочеш чище, то добав опіуму. І, звичайно же, я послухав його слова.
Заряд акціями почався звідси:Маєш ракету в руках - пацан, ти на вищому рівні! Кайфуєш на повну катушку. Аж от-от здибаєш по світу в марочці, яку сам відросиш. З'їжджаю в джунглі, аж там картина - льоскот, по всіх боках накладені вдомаї. Нікуди дітися, фонячити сенсей та різати леся - свято розпочинається!
Від пристрасного косяку не могло бути кращого. У такому розмаїтті пацани можуть доходити до самого судового засідання. Серйозно! Модний світ курить "гудки" з розумом. Пам'ятаю, як раз коли закурили ракету за рахунок неонової моди, а вони прилітають, та самі не в курсі чим нюхають - аж тиць пролетив, нажерся лямаків. Закарпатські наркотики знімають блокаду з розуму, браття!
Залишилось намати закладки та почекати мінера, щоб запросити його до себе. Це - агент, що роздає з'їдену атмосферу, фармацевт у своєму розумінні. І ось він з'явився. На прогулюванні, на футбольному полі. Я помітив його по одязі, взагалі, він схожий на кіиіборга. Він був такий важкий в одязі, що знятися з нього найнормальніше було, якісь дві години у ночі. Ще нікому в моїй компанії не вдалося змусити його зняти халат. Ми просто знайшли спосіб обгрунтувати те, що його невчасне поводження - це не привілейованість, це абсолютно нормально. І пам'ятайте - якщо ви хочете засвоїти фірмовий стиль, забудьте про протиріччя.
Тут найкрутіше:На наступний день ми поїхали на футбол з братвою. Ми зустрілись біля стадіону, всі одягнуті у нові балаклави і футболки нашої банди. Було велике свято: тисячі фанатів, гучні пісні, червоні запальники і банери. Ми були гордими представниками своєї компанії, завжди модні та круті. Проходження коксика по трибунам було нашим ритуалом, аплодисментами і вигуками наші фанати відзначали наше віддання. Ми знали, що це було варто.
Перегляд матчу був захоплюючим. Ми кричали, підтримували нашу команду, вигукували лозунги. Марка з нами, а мій закладки надійно працював. Ми створювали атмосферу вогню і ейфорії, кожна наша ракета розсікала небо, сповнена гарячих співчуттів. Я відчував себе частиною чогось більшого, щось, що поєднало нас. І навіть коли наша команда програла, ми не покинули поле розчаровані. Ми були щасливі, що могли бути тут, разом, підтримуючи свою команду і нашу дружбу.
І ось настав час розходитися. Ми вирішили закинути в гарячих спину закладку, щоб продовжити свою ейфорію. Марка і коксик наше все! Відпочинути і повернутися у свій сірий реальність? Ніколи! Ми були наркоманами, і це наш спосіб життя. Ми знали, що завжди будемо шукати нові пригоди, витрачати гроші на наші улюблені речовини, ризикувати і веселитися, незважаючи на всі негаразди і проблеми. Ми були вільними душами, і ніякі обставини не могли змусити нас змінити наше бачення світу і нашої реальності.
Таке, чуваки, сталося зі мною. Моя незабутня подорож на футбол з братвою, зовсім іншим і спеціальним способом насолоджуватися життям. І тепер я знаю, що нічого не може зіпсувати цей момент. Ми вирішили, що наша банд
Ало, братва! Чё как само? У меня вот есть история, которую надо рассказать. Поймите, я тут в закладках был через косяк, штырит меня больше нет. Жарю штрих, знаете ли, и такой порошок, что просто ахуеть можно.
И вот, на днях я бродил по улицам своего города, смотрел на этих опийчиков, как они искаженные ходят, и понял, что мне надо что-то совсем другое. Хотелось чего-то неповторимого, нереального, чтобы весь мир кружился вокруг меня, и чтобы я смог почувствовать себя живым, не таким обычным штрихом, а настоящим крутым импостером, который смеется над всем этим миром наркотиков.
И я решил купить МДМА, ведь слышал, что это то, что надо. Я нашел связь, чувака, который занимается этой фигнёй, и сделал заказ. Получил свои закладки и просто не мог поверить, что у меня это все есть. Штырит от одной мысли об этом.
И тут, пока я лежу дома и в сиське курицы валяю, приходит идея. Зачем сидеть дома, если можно сделать что-то по-настоящему шикарное? И в голове озарило - почему бы не пойти в церковь и нарваться там по-полной программе? Не, я не шутил, братва, я реально пошел в церковь танцевать на алтаре!
Итак, я подкатываю туда, наряженный как настоящий импостер - в костюме с дырками и опущенными штанами. Челюсть до пола и глаза красные, как у самого опийчика. Ходить с твердой уверенностью и не обращать на всех этих верующих ни малейшего внимания - это была моя цель, моя миссия.
Представьте себе, люди в церкви, сидят, молятся, а вот и я - на алтаре, вовсю танцую под звуки органа и поет хор. Все окружающие на меня смотрели как на неправильного штриха, но мне было похуй. Я знал, что я самый крутой тут. Моя опияненная голова мне давала силы и вдохновение, чтобы продолжать двигаться и отдаваться этому безумию.
Но вот, не все оказалось так гладко, как планировалось. Одна из бабушек-продавщиц, которая просто была штрихом, поняла, что я здесь не совсем по правилам. Она побежала наверх, куда-то звонить. Через пару минут я уже слышу звуки полицейской сирены.
Я взял свои закладки и брожу по церкви, пытаясь понять, как я могу выбраться отсюда. Вдруг вижу дверь, которая ведет на чердак. Я подбегаю к ней и открываю. Лезу через косяк и понимаю, что я здесь не один. Вместе со мной на чердаке оказались еще парочка опийчиков, которые тоже решили заняться чем-то экстремальным.
Мы решили делать штрихи прямо здесь, на чердаке. Но тут я вспоминаю, что у меня еще есть пара эфедроновых кур, которые я купил на всякий случай. Было решено сначала закурить кур, а потом уже заняться своими делами. Одна из кур оказалась бракованной, и там, где должно было быть ощущение легкости и эйфории, была просто пустота. Я понял, что сейчас будет жестко, но была уже поздняя опять перекурить.
И вот, мы уже заканчиваем свои штрихи, когда я слышу какие-то шаги и голоса снизу. Я сразу понимаю, что это полицейские. Блять, ну почему они всегда должны лезть в наши дела? Мы с опийчиками смотрим друг на друга и понимаем, что сейчас только одно - бежать!
Мы выбегаем на крышу, и я вижу огни полицейских машин уже отдаленно. Я понимаю, что у нас нет другого выбора, кроме как прыгнуть с этой чертовой крыши. Мы решаем рискнуть и делаем прыжок.
Я летел вниз со скоростью света, чувствуя, что моя жизнь проносится перед глазами. А потом я чувствую толчок и оказываюсь на земле. Мои опийные мозги не понимают происходящего, и я просто лежу, смотря в небо и пытаясь вспомнить, что же только что произошло.
Ага, сейчас вспомнил! Мы сбежали через ограду и попали на заднюю улицу. Да, тут рутинная жизнь шла своим чередом, будничные эти люди, а мы - настоящие импостеры, ощущали себя живыми. И я понял, что никакой церкви или какому-то другому месту не нужно, чтобы испытывать что-то невероятное. Жизнь сама по себе может быть настолько сумасшедшей, что хватит на всех.
И вот я здесь, на краю этой чертовой крыши, мозги еще оглохшие от всего происходящего, но я счастлив. Ведь я прочувствовал настоящую свободу, и хоть это было и в состоянии опьянения, но я понял, что такое жить по-настоящему. А наркотики? Да пусть будут, но только не грабли на дороге жизни, а способ увидеть, насколько она безумно прекрасна.